Рецепція – це термін, який з моменту його використання в літературознавстві 1960-х років змістив увагу з тексту й автора на читача. Суть у тому, що текст немає сенсу без участі читача. У формуванні концепції рецепції ми можемо виділити дві основні традиції – європейську й американську. У європейській традиції одним з найвпливовіших науковців був німець Ганс-Роберт Яусс, який працював у річищі школи “Rezeptionsaesthetik” («рецептивної естетики» або Констанцької школи критики) наприкінці 1960-х та на початку 1970-х рр. Яусс запровадив термін “Erwartungshorizont” («горизонт сподіваного»), щоб означити набір культурних норм, припущень і критеріїв, що формують спосіб розуміння та оцінки літературного твору читачів у певний час. Процес, за допомогою якого читач розкриває потенціал тексту в конкретному значенні чи сенсі, і є тим, що Яусс називає рецепцією. Яусова головна мета полягала в тому, щоб знайти нові способи того, як писати історію літератури. Він стверджував, що історію літературного тексту пояснює не історична доба автора, а еволюція читацької аудиторії. Іншим важливим дослідником Констанцької школи (‘Konstanzer Schule’) є Вольфґанґ Ізер. Він увів поняття “Leerstelle” («порожні місця у тексті»). На думку Ізера тексти надають лише схематичну структуру, залишаючи читачеві чимало незрозумілого. Через читання читач заповнює порожні місця та суб’єктивно й образно усвідомлює зміст тексту.