Сьогодні загальновизнаним є той факт, що «культурний поворот», який в 1990-х рр. відбувся в суспільних та гуманітарних науках, назавжди змінив перекладознавство. Відтоді в аналізі перекладу та в перекладацькому дискурсі культура зайняла центральне місце на противагу мові, що розглядалася в рамках системи мовної взаємодії та спілкування. У будь-яких серйозних дискусіях або розборах в галузі перекладу мова розглядається як підпорядкована культурі, вплетена в неї, або навіть з нею сплавлена. Для перекладознавства наслідки таких тверджень виявилися кардинальними, позаяк традиційні терміни та поняття, такі як «еквівалентність», «чиста або стандартна мова», чіткі «бінарні опозиції», та їхня передбачувана ієрархія (оригінал/переклад, вихідний (джерельний) текст/цільовий текст, дослівний/смисловий переклад тощо), були відкинуті. А однією із магістральних царин, через яку «культурний поворот» торував свій шлях до перекладознавства, стало вивчення постколоніальних літератур. Сама природа цієї літератури, створеної постколоніальними письменниками колоніальними мовами, зумовила той факт, що безліч питань, які раніше не бралися до уваги, як, наприклад, гендер, етнічна приналежність, соціологія, мовна інакшість, ідентичність, політика та ідеологія, стали для перекладознавчих досліджень першорядними.