Аналіз вербальних та візуальних матеріалів, що оточують і представляють опубліковані переклади, все більшою мірою включаються в емпіричні дослідження перекладених текстів. Ці матеріали, що знаходяться на «порозі» перекладів, називаються «паратекстами», терміном, що спершу був задуманий для того, щоб охопити презентаційні елементи творів в літературному полі, включаючи й переклади, хоча й не обмежуючись ними. Типові приклади паратекстів включають назви та підзаголовки творів, псевдоніми, передмови, посвячення, епіграфи, вступи, інтертитри або назви розділів, примітки, епілоги та післямови (Macksey 1997: xviii), що всі разом і є засобами та прийомами посередництва між книжкою та читачем, причому як ті, що містяться «всередині» книги, так і ті, що є «зовнішніми» щодо тексту. Концепцію «паратексту» розробив французький дослідник Жерар Женетт (Gerard Genette) в праці під назвою Seuils (1987), яка в англійському перекладі вийшла під назвою Paratexts: The Thresholds of Interpretation («Паратексти: пороги інтерпретації») (Genette 1997), і швидко привернула увагу дослідників перекладу, що прагнуть зосередити увагу на елементах, які служать «містком» між перекладними текстами та їхніми читачами й, таким чином, в основному, й формують читацьку рецепцію.