Проблема зв’язку між перекладом та міграцією все більше цікавить перекладознавців. Це пояснюється низкою чинників. З одного боку, ця зацікавленість є наслідком зростання помітності міграційних явищ в сучасному світі та центральної ролі, якої вони набули в соціальній, економічній та політичній сферах. З іншого боку, це також результат змін у теорії, внаслідок яких перекладознавство (Translation Studies) звернуло увагу на культурні явища (див. Повороти перекладознавства (The turns of Translation Studies)), політичні (political) й етичні (ethical) виміри перекладу, а також питання влади, впливу та помітності перекладача. Паралельний крок, безпосередньо пов’язаний з мовними аспектами міграції, спричинює ще й розширення змісту поняття « переклад », виводячи його за межі суто лінійних концепцій (що тлумачаться як перенесення усіх аспектів оригіналу на мову, текст та культуру носіїв мови перекладу), аби охопити такі явища, як багатомовність, гетеромовність, а також само- або автопереклад (Tymoczko 2006; Grutman 2006; Cronin 2006; Polezzi 2012). Цей крок впливає як на макроконцептуалізацію перекладу (наприклад, в в царині соціології перекладу (sociology of translation)), так і на мікроаналітичні підходи (приміром, аналіз перекладацьких стратегій (Translation strategies)). Поточна робота з перекладу та міграції, що ґрунтується на дослідженнях в етнографії (ethnography), постколоніальних студіях (post-colonial studies), глобалізації (Globalization and translation) або культурному перекладі (Cultural translation), має прямі зв’язки з мовною політикою та її принципами, а також із розвитком таких галузей як усний переклад для потреб громади/ усний переклад у соціальній сфері (Community interpreting) (Wadensjö 1998) або з роллю усного та письмового перекладу в соціальних рухах (Doerr 2012).