Методологію можна визначити як вивчення метод(у)ів або їхнього зв’язку з об’єктом дослідження. Згідно іншого розуміння, методологію можна вважати відмітною ознакою або характерною рисою наукової дисципліни або підходу в її межах. У цьому сенсі будь-яка методологія є майданчиком для постійних суперечок, удосконалень та переоцінок (Kuhn 1962). Тож, справедливим було би включити в обговорення методології питання про позицію щодо неї науковця або школи, яку він представляє (Marcus 1998: 98), як у межах певного підходу так і інших суміжних підходів, а також дисципліни в цілому. Саме така ситуація склалася в перекладознавстві (Translation Studies), я маю на увазі довготривалу дискусію стосовно використання та ефективності гуманітарної парадигми (the Liberal Arts Paradigm) та парадигми емпіричної науки (Empirical Science Paradigm) (Gile 2005) в усвідомленні та дослідженні письмового та усного перекладів. Те ж саме стосується різноманітних поворотів в перекладознавстві (The turns of Translation Studies), кожен з яких є намаганням поширити свій вплив, визначитися та закріпити за собою статус академічної дисципліни (Snell-Hornby 2006). Навіть більше, усвідомлення перекладацької позиції, її етичні й політичні наслідки для дослідників вже реалізувалися в розвідках із зазначеної проблематики (див. Ідейний підхід та громадсько-політична активність в перекладознавстві (Committed approaches and activism), Ґендер у перекладі (Gender in translation), Політичний переклад (Political translation), Постколоніальні літератури та переклад (Post-colonial literatures and translation). Усі ці повороти спричинили методологічні зміни або спростували попередні підходи з їхніми відповідними методологіями. Оскільки теорія усного перекладу (Interpreting Studies) по мірі розвитку сформувала свою власну методологію, подальше обговорення буде зосереджено на проблематиці письмового перекладу.