Останнім часом поняття очуження (форенізації) та одомашнення (доместикації) перетворилися на зручні умовні позначення – етикетки – для опису двох протилежних способів (стратегій) (див. Стратегії та тактики перекладу (Translation strategies and tactics)) перекладу, причому в багатьох випадках вони втрачають свій початковий (в сенсі Лоренса Венуті) зв'язок з етикою (Ethics and translation) перекладу, перетворюючись (часто, начебто, безоціночні) на аналітичні категорії в дескриптивних (описових) дослідженнях. Поняття «одомашнення» (доместикація) нерідко використовують на позначення адаптації (переробки) контексту культури чи реалій (безеквівалентної лексики – слів/ словосполучень, що називають об'єкти, характерні для культури одного народу й чужі іншому) (Див. Дитяча література та переклад, Релігійний переклад, Реалія (Children’s Literature and Translation; Religious translation; Realia)), а поняття «очуження» (форе(йг)нізацію) використовують на позначення збереження першоджерельного контексту культури в термінах обставин, назв тощо. Ці два терміни також знайшли використання в дослідженнях, що спрямовані на спростування чи на підтвердження так званої «гіпотези множинних (повторних) перекладів» (Retranslation Hypothesis) (див. Повторний переклад (множинність перекладів) (Retranslation)).