На сьогодні перекладознавство і контрастивна лінгвістика вважаються окремими галузями науки, оскільки вони мають різні предмети дослідження і різне спрямування. Контрастивна лінгвістика, започаткована Вільгельмом фон Гумбольдтом у 1820 році, зосереджується на відмінностях мов, як у плані системи, так і узусу, тоді як перекладознавство, (нормативні) підходи якого сягають античності часів Цицерона та Горація, описує й пояснює типові характеристики, індивідуальні та соціальні функції, а також контексти продуктів і процесів перекладу. Ці дві вузько окреслені галузі дослідження, обидві з яких бурхливо розвивалися в останні десятиріччя минулого століття, досі мають один засадничий спільний елемент, а саме переклади, що неминуче виникають в контексті двох різних мов (або їхніх варіантів) і які, таким чином, є джерелом корисних даних для обох сфер. Часто, залежно від конкретної точки зору, одні й ті ж питання, що виникають в процесі перекладу, розглядаються то як проблеми перекладознавства, то як ті, що стосуються контрастивної лінгвістики. В той же час, однак, контрастивна лінгвістика може служити джерелом інформації для перекладознавства, описуючи, пояснюючи й прогнозуючи лінгвістичні ознаки продуктів та процесів перекладу (див. підрозділ 2). З іншого боку, і перекладознавство, ґрунтуючись на текстах оригіналу і перекладу, може бути джерелом інформації для контрастивної лінгвістики, описуючи різні мови та формулюючи припущення щодо них (див. підрозділ 3).