У річищі виразного повороту гуманітарних наук до досліджень культури (див. Повороти перекладознавства (Turns of Translation Studies)) у 1990-х рр., деякі перекладознавці дистанціювалися від поширеної парадигми описового (дескриптивного) перекладознавства, щоб наголосити на питаннях нерівності можливостей, яка знаходить своє відображення у текстах та в перекладі. З метою посприяти виправленню геополітичної та соціальної несправедливості пропагувалися специфічні практики перекладу. Так, Лоуренс Венуті (Venuti 1995) показав, як в результаті домінування США і, отже, англійської мови, не лише доля перекладених текстів на англомовному книжковому ринку є мінімальною, але й ці перекладені книги через невимушений (ідіоматичний, що легко сприймається, « прозорий », природній, асимілювальний) переклад (fluent translation) підсилюють цінності панівної цільової культури. Тому Венуті відстоює « непрозорі » перекладацькі практики (non-fluent translation practices), тобто, диковинні формулювання, що наслідують висловлювання джерельного тексту, або використання у цільовій культурі маргінальних дискурсів. « Непрозорі » практики також захищають теоретики феміністичного та постколоніального перекладу (напр.: Lotbinière-Harwood 1991; Niranjana 1992) для боротьби з репресивними та панівними приписами та з метою висвітлення альтернативних і проблематичних дискурсів. Переклад і перекладачів належало робити видимими.