Перекладні антології як підвид антологій – це структуровані збірки перекладених текстів. Вони є результатом трьохетапного процесу: збирання, відбору та відтворення цих текстів із двома основними цілями – накопичення та зберігання певного культурного спадку в межах конкретної рубрики (жанр, автор, тема, літературний період тощо чи поєднання кількох з них) або ж запровадження інновацій та змін у літературній полісистемі відповідної культури. Попри те, що їх вважають «невід’ємною складовою у вивченні перекладу та літературної культури», перекладні антології залишаються поза увагою в перекладознавчих дослідженнях (Frank 1998: 13). Інтерес до антологій з’явився у 1990-х роках у відомому проєкті Die literarische Übersetzung («Художні переклади») німецького Sonderforschungsbereich (Центру спільних досліджень) при університеті Ґеттінґена і отримав новий імпульс завдяки монографії Патрисії Одбер де Баубети (Baubeta 2007), а ще до того – збірника за редакції Барбари Корте та інших (Korte et al. 2000).